Програма USAID АГРО надала насіння та добрива понад 14 тисячам українських агровиробників. Серед них — подружжя фермерів Кривцун.
П’ять років тому молоде подружжя, Юлія та Олександр Кривцун, оселилися у селі Мишурин Ріг на Дніпропетровщині і вирішили займатися сільським господарством. Сьогодні обробляють близько 100 га своєї та орендованої землі, вирощують сою, кукурудзу, соняшник та пшеницю. У 2019 році купили новий трактор, поступово оновлюють інвентар. Юлія зосереджена на юридичних та фінансових справах господарства, а Олександр — на роботі з технікою. Подружжя працює удвох, у бізнесі та у сім’ї мають повне взаєморозуміння та підтримку. З 2021 року почали ділитися фермерським досвідом у соціальних мережах, і зараз мають майже 30 тисяч активної аудиторії.
«Війна внесла корективи у наше життя», — розповідає Юлія. З початком повномасштабного вторгнення їхнє господарство, як і багато інших по всій країні, стикнулося з нестачею та високою вартістю добрив і необхідних ресурсів. А через ускладнену логістику та низькі ціни на зерно, малим фермерським господарствам складно забезпечити себе обіговими коштами для щоденної діяльності.
Програма USAID АГРО у межах Ініціативи USAID на підтримку стійкості агросектору – AGRI-Україна, надала добрива для проведення весняної посівної-2024. Господарство Юлії та Олександра стало одним з 7,621 агровиробників у 23 областях України, які отримали карбамід. «Добрива неможливо було купити, вони були понад 20 тисяч гривень за одну тонну. Для малого фермера насправді це дуже велика допомога у такий непростий час. Завдяки отриманим добривам ми змогли підживити 10 га пшениці і сподіваємося отримати кращий врожай».
Ще одна зміна з початку повномасштабної війни — непередбачувані обставини і брак працівників. Юлія розповідає, що опановує водіння трактора та вивчає усі деталі вирощування агропродукції.
«Я думаю, що потрібно вміти все. Нехай воно в житті не згодиться, але краще знати та бути готовим. Хоча маючи дві вищі гуманітарні освіти, ніколи не могла подумати, що можу бути трактористкою. Колись мріяла бути юристом і працювати в офісі, а зараз без поля не уявляю своє життя».
Юлія каже, що в перші дні війни навіть не думали кудись виїжджати. Адже мають відповідальність перед тими людьми, які довірили їм свою землю і чекають на орендну плату: для сільського населення ці гроші важливі. «Зараз ми просто тримаємося на плаву. Про прибуток такий, який отримували до війни, навіть мова не йде. Єдине, що ми робимо, це виплачуємо людям орендну плату і закуповуємо посівний матеріал на наступний рік. Намагаємося втриматися в цей складний час. Ми дотримуємося думки, що якщо зараз вистояти, то у мирний час вже все буде добре. Віримо в це.».
Попри всі виклики на їхньому шляху продовжують працювати та планують майбутнє вдома, на українській землі: «Українська земля — найродючіша у світі. Ми тут народилися. Хто б ще не говорив, але вдома найкраще. Це наша земля, за яку будемо боротися. Попри все потрібно сіяти, вирощувати, щоб українці мали хліб на столі. А також постачати наше українське зерно тим країнам, які його потребують. Кожен з нас зараз має докладати максимум зусиль у своїй сфері діяльності, підтримувати економіку щоб зберегти країну».
